Содержание материала

• Теракт в Мюнхені
• Загибель бігуна Франсіско Лазаро
• Вибухи в Атланті
• Таємниця Грега Луганіс
• Смерть молодої гімнастки
• фатальна гонка
• Автокатастрофа поза Олімпіади

Літні Олімпіади, які по праву вважаються подіями світового масштабу, згідно з історичними традиціями повинні проходити в дусі миру, взаєморозуміння і дружби. Але нерідко загальновизнані принципи йдуть врозріз з реальною дійсністю. Йдеться про трагедії, які трапляються на Олімпіадах, коли спортивні свята захмарюються сумом і скорботою.

Текст: Венера Єрофєєва · 15 серпня 2016

Теракт в Мюнхені

5 вересня 1972 року – найстрашніший і кривавий день в історії Олімпіад. У Мюнхені, столиці проведення чергового спортивного свята, був здійснений теракт. Він забрав життя 11 людей. Жертвами кривавої бійні стали члени збірної Ізраїлю. І треба визнати, що вперше Олімпіаду перетворили на засіб політики, знехтувавши її головний принцип – спорт заради миру на Землі.

Вісім бойовиків з екстремістської організації «Чорний вересень», «прославилася» вбивством прем’єр-міністра Йорданії Васфі Теля і захопленням ізраїльського пасажирського літака, з мішками зброї безперешкодно перелізли через паркан Олімпійського селища. Невідомо, чим при цьому займалася німецька поліція, але терористи рано вранці на чолі з Лютіфом Афіф (палестинським федаїни) легко і вільно дісталися до будинку на Коннолі-штрассе, 31. Саме тут в кількох квартирах жили члени олімпійської збірної Ізраїлю. В основному це були штангісти і борці. Бойовикам "Чорного вересня" вдалося застати сплячих людей зненацька.

Взявши спортсменів в заручники, терористи висунули вимогу: звільнити з ізраїльських в’язниць понад 200 палестинців. Якщо влада не погодиться з подібним умовою, то через кожну годину бойовики вбивають по людині.

Переговори з членами угруповання «Чорний вересень» йшли важко. І виявили, як не сумно це усвідомлювати, повну безпорадність правоохоронної системи Західної Німеччини. Відмовившись від допомоги ізраїльського спецназу і покладаючись на власні сили, влада допустила ряд фатальних помилок. Наприклад, вони навіть не знали толком, скільки терористів знаходиться на території Олімпійського селища. В результаті операція зі звільнення заручників закінчилася трагічно: захоплені в полон люди загинули від рук бойовиків. Серед жертв теракту виявилися і колишні радянські спортсмени, члени ізраїльської збірної – борці Еліезер Халфин і Марк Славін. Останньому, до речі, було всього 18 років. До сих пір високопоставлені німецькі чиновники приховують правду про страшні події, що сталися в Мюнхені. Їм так не хочеться представити свою країну в невигідному світлі. А про долю уцілілих терористів варто сказати окремо: вони не врятувалися від відплати ізраїльської спецслужби «Моссад». В ході операції «Гнів Божий» бойовики були знищені. Цікаво, що напередодні московської Олімпіади глава КДБ Юрій Андропов для боротьби з тероризмом створив легендарну групу «Альфа».

Загибель бігуна Франсіско Лазаро

Його смерть на Олімпіаді 1912 року в Стокгольмі лягла в основу роману «Фортепіанний кладовищі», який належить перу португальського письменника Жозе Луїша Пейшоту. Тесляр автомобільного заводу в Лісабоні Франсіско Лазаро був відомий в своїй країні як один з кращих бігунів на марафонські дистанції. І свідченням тому стали три національні чемпіонати, де він здобув вражаючі перемоги. Франсиско Лазаро став першим португальцем, який взяв участь в марафонському бігу на Олімпіаді в Швеції. Честолюбному хлопцю, охочих до нових досягнень, несподівано прийшла в голову думка: перед стартом змагання покрити більшу частину тіла воском. Мовляв, тим самим убезпечити себе від сонячних опіків. В цей день стояла сильна спека. Зрозуміло, в таких умовах бігти було неймовірно важко. І вже на 30-му кілометрі дистанції португалець відчув себе погано. А через деякий час він зовсім без сил впав на асфальт: підбігли до нього тренери і лікарі не змогли врятувати молодого бігуна. Він помер від зневоднення організму. А причиною загибелі послужив горезвісний віск, який наглухо закрив всі пори шкіри тіла, обмеживши потовиділення.

Вибухи в Атланті

Олімпіада 1996 року в американському місті Атланта мало не повторила долю Мюнхена. Вже на початку Ігор виникло чимало проблем, пов’язаних з якістю проведення змагань. Схоже, організатори спортивного свята були стурбовані тільки одним: отримати побільше доходів з Олімпіади і зовсім проігнорувати безпеку її учасників. Уроки Мюнхена-1 972 були, мабуть, начисто забуті і нічому не навчили керівників оргкомітету. Вони згадали про них лише тоді, коли 27 липня 1996 року в Олімпійському парку, поряд з селом, де жили і тренувалися спортсмени, прогримів потужний вибух. В результаті теракту загинули 2 людини і 111 отримали різні поранення. Хвилини американська поліція, включаючи спецслужби, збилася з ніг, розшукуючи злочинця. Він з’явився рік потому, організувавши аналогічні вибухи в Атланті поблизу клініки абортів і нічного клубу. Те ж саме терорист виконала і в Бірмінгемі, чомусь знову вибравши медичний заклад. Поліції вдалося заарештувати організатора вибухів, ним виявився якийсь Ерік Роберт Рудольф, якого після розслідування і судових розглядів американська Феміда засудила до чотирьох довічних ув’язнення без права помилування.

Трагічні події Олімпіади-1996 року в Атланті наштовхнули Клінта Іствуда на створення фільму «Балада про Річарда Джуелл». На головні ролі він запросив Джона Хілла і Леонардо Ді Капріо. Сюжет картини спирається на реальні факти і розповідає про долю охоронця Джуелл, який знайшов в парку рюкзак з вибуховим пристроєм. І йому довелося мимоволі пройти шлях від національного героя Америки до головного підозрюваного у вибуху.

Таємниця Грега Луганіс

Часом навіть у подвигу є своя темна сторона. Про це можна судити на прикладі легенди американського спорту, стрибунка з трампліна у воду Грег Луганіс. На Олімпіаді в Сеулі 1988 року спортсмен при виконанні стрибка вдарився головою об трамплін. Рану швидко обробив лікар команди. Незважаючи на тимчасову невдачу. Луганіс зумів зібратися і виграти золоту олімпійську медаль.

Вся Америка співала йому дифірамби, вважаючи, що він здійснив справжній подвиг. А пізніше з’ясувалися дуже неприємні деталі з особистого життя Грега Луганіс. Виявляється, національна знаменитість ретельно приховувала свою хворобу – він був ВІЛ-інфікований. У цю таємницю були присвячені тільки близькі олімпійського чемпіона. Проте його допустили до змагань. І можна було зрозуміти реакцію спортсменів-стрибунів, які дізналися про хворобу Луганіс. Вони покидали Олімпіаду в розбитих почуттях, з важким настроєм: адже кров Луганіс потрапила в басейн. Зовсім не розуміючи нелюдяності свого вчинку, зніяковіло усміхнений Луганіс приніс їм запізнілі вибачення. До речі, доктор Джеймс Паффер, який похапцем без рукавичок обробляв рану олімпійського чемпіона, також відчув страх. І він до цих пір дякує долі (так само як і учасники змагання зі стрибків у воду), що все обійшлося благополучно і ніхто не заразився.

Смерть молодої гімнастки

Вона мріяла отримати олімпійське золото. Молода чеська гімнастка Елішка Місакова летіла на літні Ігри-1948 Лондоні з прекрасним настроєм. Але в літаку їй раптом стало погано. У Елішка несподівано піднялася температура. Спочатку всі подумали, що у неї звичайна застуда. Але стан чеської гімнастки погіршувався день у день. Незабаром її помістили в одну з лондонських лікарень зі страшним діагнозом «поліомієліт». Лікарі не змогли врятувати життя дівчини: занадто пізно була виявлена ​​хвороба. Сестра Елішка Мілослава Місакова, подолавши душевний біль, все-таки вийшла на гімнастичний поміст і допомогла чеської збірної завоювати олімпійське командне золото.

Мілослава померла в 93 роки. Вона до цих пір вважається в Чехії самої найстаршої переможницею Олімпійських ігор.

фатальна гонка

Трагічна тінь загиблого марафонця Лазаро лягла і на Олімпійські ігри 1960 року в Римі. Командна гонка на 100 кілометрів стала для датського велосипедиста Кнуда Йенсена фатальною. Коли до фінішу залишалося зовсім небагато, він втратив свідомість і впав на асфальт. Виснажлива спека зробила свою справу: з переломом черепа Кнуд був доставлений в лікарню. У тому ж дня він помер, не приходячи до тями. Тренер датської команди Олуф Йоргенсен зізнався в тому, що давав всім велосипедистам судинорозширювальний препарат. Послужило це причиною загибелі Кнуда Ійенсена, невідомо. Італійські лікарі, які робили розтин, порахували, що смерть наступила в результаті травми і сонячного удару. Правда, один з них після закінчення декількох років проговорився про наявність в організмі велосипедиста ряду сильнодіючих препаратів.

Автокатастрофа поза Олімпіади

Смерть італійського весляра Арріго Менікоцці можна в деякій мірі вважати безглуздою. Літні Олімпійські ігри – 1956 в Мельбурні не принесли йому особливих досягнень. Команда Менікоцці на «вісімці» не змогла навіть пробитися у фінал. І, мабуть, слідуючи правилу, що головне на Олімпіаді – не результат, а участь, Арріго вирішив повболівати за свою рідну Італію на змаганнях каноїстів. Він відправився на озеро Вендурі, де проходили фінальні заїзди, з фермером Вільямом Маккєєм на його швидкохідної спортивній машині. Тепер уже ніхто не знає, чим керувався Вільям, коли довірив кермо свого автомобіля Менікоцці. Останній, розігнавши машину, не впорався з керуванням і буквально зніс ближніх дерев. Вони померли в лікарні: страшні травми були несумісні з життям. Пізніше з’ясувалося, що Арріго Менікоцці не мав досвіду водіння спортивним автомобілем і зовсім не знав особливості австралійських доріг …