Содержание материала

• «Антоній і Клеопатра» (1972)
• «Буря» (2012)
• «Венеціанський купець» (2004)
• «Гамлет» (1990)
• «Трон в крові» ( «Замок павутини») (1957)
• «Коріолан» (2010)
• «Любов’ю за любов» (1983)
• «Отелло» (1995)
• «Ромео + Джульєтта» (1996)
• «Сон в літню ніч» (1999)

Любов, зрада, шекспірівські пристрасті давно вийшли за межі театру і завоювали суміжну область мистецтва – кіно. Редакція .ru згадала 10 кращих екранізацій Шекспіра.

Текст: Катерина Нечкина · 23 квітня 2013

«Антоній і Клеопатра» (1972)

У 1972 році Чарльз Хестон з голлівудським розмахом переніс на великий екран трагедію Вільяма Шекспіра «Антоній і Клеопатра», присвячену нещасливого кохання римського полководця і єгипетської цариці. Результат вийшов суперечливий: з одного боку, в масштабній кінодрамі режисерові вдалося відтворити характер часів Птолемеїв таким, яким його представив Шекспір, костюми, декорації і грим теж опрацьовані на славу; з іншого – кінокритики досі зневажливо фиркають на акторів, які виконали головні ролі. Відразу після виходу фільму на екрани англійські критики помітили, що Хільдегард Ніл грає швидше недосвідчену сільську вчительку, ніж фатальну царицю Клеопатру. Ну а режисер Чарльз Хестон, який затвердив на роль Антонія актора Чарльза Хестона, освистали майже відразу після того, як публіка дізналася, що він відмовив Лоуренсу Олів’є і Орсону Уеллсу.

«Буря» (2012)

Колись п’єса «Буря» вважалася мало не головною невдачею Шекспіра. На те, щоб читачі внесли її до списку головних творів англійського драматурга, пішли десятиліття. Швидше за все, однойменну екранізацію роботи Джулі Теймур чекає та ж доля: ні блискучий акторський склад, ні позаконкурсна участь у Венеціанському кінофестивалі, ні багаті, але помірні спецефекти не врятували «Бурю» Теймур від нападок критиків. У той же час серйозною грунту для них немає: ах, Просперо перетворився в Просперу; ах, костюми кілька осучаснені; ах, шекспірівські пристрасті згладжені – здається, всі ці зауваження носять характер причіпок. І поки сноби при згадці останньої кіноверсії «Бурі» поблажливо посміхаються, інші дивляться її самі і радять школярам (з деяким застереженням: фільм не рекомендований до перегляду дітям до 13 років).

За класичним сюжетом, чарівник Просперо (у фільмі – чарівниця Проспера) з дочкою Мірандою самотньо живуть на острові, куди були заслані з Мілана. Компанію їм складають лише дух повітря Аріель да дикун Калібан. Ідилія закінчується в той момент, коли в бурі, що вибухнула неподалік від острова, зазнає аварії корабель недругів Просперо, а самі вони вибираються на сушу.

«Венеціанський купець» (2004)

«Венеціанський купець» Майкла Редфорда з Аль Пачіно (Al Pachino) в ролі Шейлока традиційно лідирує в будь-якому рейтингу кращих екранізацій творів Шекспіра. Можливо, цей успіх варто списати на драматичний талант Пачіно, а можливо – на неминущу актуальність оригінального сюжету п’єси, закрученого навколо любові і антисемітизму.

У середньовічній Венеції драматично переплітаються долі єврея-лихваря Шейлока і венеціанського купця Антоніо, прекрасної Порції і закоханого в неї Басань, дочки Шейлока Джесіки і її коханого Лоренцо. Життєрадісні, безтурботні і щедрі венеціанці недолюблюють скупого і похмурого Шейлока, і він платить їм тією ж монетою. При першій же можливості Шейлок з задоволенням помститься всім жителям Венеції в особі Антоніо, якщо йому не завадить світла і безкорислива любов …

«Венеціанський купець» (2004)

«Гамлет» (1990)

Прийнято вважати, що Франко Дзефіреллі собаку з’їв на екранізаціях Шекспіра: його «Ромео і Джульєтта» в 1969 році був номінований на «Оскар», а «Отелло» – на головний приз Каннського кінофестивалю. Випустивши на екрани фільм «Гамлет», Дзефіреллі лише зміцнив свою репутацію майстра сучасних, але не осучаснених трактувань Шекспіра. Шкода, що Мел Гібсон (Mel Gibson), затверджений на головну роль на хвилі своєї тодішньої популярності, його підвів: на одностайну думку європейських і американських критиків, Гамлету Гібсона місце в театрі студентської самодіяльності, а не на знімальному майданчику багатобюджетні фільму. Рятують класичний сюжет лише Гленн Клоуз, яка зіграла Гертруду, та молода і бліда Хелена Бонем Картер, яка втілила Офелію.

«Трон в крові» ( «Замок павутини») (1957)

«Трон в крові» культового японського режисера Акіро Куросави – це інтерпретація однієї з найвідоміших трагедій Шекспіра «Макбет». За задумом Куросави дію класичної трагедії переноситься в середньовічну Японію, але фабула залишається колишньою: воєначальник Васідзе (Макбет) і його дружина, спокусившись на передбачення відьми, вбивають імператора і тим прирікають себе на визначену долею загибель. Головним достоїнством «Макбета» Куросави стає те, що він примножує шекспірівський містицизм на містицизм японський, рясно присмачуючи трагедію чужим європейцям національним колоритом. До того ж, як часто зазначають критики, перенесення «Макбета» в декорації середньовічної Японії, самурайська культура якої передбачає особливі, більш глибокі відносини васала і сюзерена, йде на користь сюжету і робить його ще більш глибоким і архетипічних.

«Коріолан» (2010)

У 2000 році Рейф Файнс випав шанс зіграти Кориолана на сцені одного з лондонських драматичних театрів. Після цього, за визнанням Файнса, його нав’язливо переслідувала ідея перенести класичну шекспірівську трагедію на екран і зробити її привабливою для сучасного глядача. До 2010 року задумом судилося збутися: зберігши шекспірівський склад і сюжет, але перенісши дію в сучасні декорації, Рейф Файнс дебютував в якості режисера з фільмом «Коріолан».

Коріолан, військовий герой і полководець, з презирством ставиться до сподівань і потреб римських простолюдинів. Його погляди на політичний устрій і порядок провокують невдоволення не тільки громадян, але і владних сановників. В результаті хитрих інтриг Коріолан виявляється зганьблений; його виганяють з республіки, і він вимушено примикає до військ свого найлютішого ворога, заколотника Тулл Афвідія.

Сам Файнс зіграв роль героя Римської республіки, полководця Кая (Гнея) Марція Коріолана. На роль Тулл Афвідія, антагоніста Кориолана, був запрошений Джеральд Баттлер, а Джессіка Честейн зіграла Вергілія, дружину полководця.

«Любов’ю за любов» (1983)

Однією з найбільш відомих російському глядачеві інтерпретацій п’єси «Багато галасу даремно» стала музична комедія «Любов’ю за любов» на музику з однойменного балету Тихона Хреннікова. За сюжетом Геро, дочка графа Леонато, збирається вийти заміж за Клавдія, друга дона Педро. З нагоди заручин в будинку Леонато оголошений пишний прийом. У числі інших гостей на свято прибуває молодий дворянин Бенедикт, який відразу стає улюбленим об’єктом насмішок для племінниці графа Беатріче. Геро укладає з нареченим жартівливе парі про те, що легко влаштує весілля Бенедикта і Беатріче. Але дівчина не підозрює, що сама стане пішаком в хитромудрої грі інтригана дона Хуана, брата дона Педро …

Ролі Геро і Клавдія виконали Анна Ісайкіна і Альгіс Арлаускас, а Беатріче і Бенедикта зіграли Лариса Удовиченко та Леонід Ярмольник.

«Отелло» (1995)

«Отелло» став режисерським дебютом для Олівера Паркера, пізніше прославився фільмом «Доріан Грей» з Коліном Фертом. Знята за однойменною трагедії Шекспіра картина не була успішна в прокаті, але тим не менш змогла завоювати любов кіноманів усього світу, що підтверджує високий рейтинг IMDb. Може бути, справа тут в харизмі мавра Лоуренс Фішберн (Laurence Fishburne), може бути, в чарівності Дездемони у виконанні Ірен Жакоб, а може, в хитромудрість Яго, зіграного Кеннет Брена. Але, швидше за все, секрет успіху фільму криється в правильному виборі шекспірівського сюжету: історія Отелло недарма стала однією з найвідоміших трагедій про ревнощі і смерті, а фраза «Чи молилася ти на ніч, Дездемона?» поступається по цитованості хіба що знаменитому питання Гамлета.

«Ромео + Джульєтта» (1996)

Прем’єри «Ромео + Джульєтта» в 1996 році шанувальники кіно чекали не менше, ніж «Великого Гетсбі» в 2013. Що не кажи, Баз Лурман вміє продавати свої проекти публіці: перетворивши Верону в мегаполіс, мечі та рапіри в кольти і парабелум, а нащадків італійської знаті в розбещену золоту молодь, Лурман створив найвідомішу екранізацію «Ромео і Джульєтти» в історії сучасного кіно. Перераховувати її плюси і мінуси майже марно – у фільму вже давно з’явилися і фанати, і непримиренні противники. Міркування про те, чи припустимо подібне перекладення класики, залишимо стареньким вчительок літератури, а самі насолодитись грою молодого, ще не встиг змужніти Леонардо Ді Капріо (Leonardo DiCaprio) і його чарівної партнерки Клер Дейнс (Claire Danes). До речі, чи знаєте ви, що її місце мало не зайняла Наталі Портман? Актриса не пройшла проби на роль Джульєтти через занадто юний вік (їй тоді було всього 14 років) і низького зросту.

«Сон в літню ніч» (1999)

Казка, чари, любов, чарівність Мішель Пфайффер (Michelle Pfeiffer) і харизма Руперта Еверетта (Rupert Everett) – замішайте їх разом і отримаєте зворушливу і романтичну екранізацію шекспірівської комедії «Сон в літню ніч» режисера Майкла Хоффмана.

Осучаснювати п’єси Шекспіра, зберігаючи при цьому їх склад, стало доброю традицією багатьох постановок, ось і Хоффман вирішив від неї не відступати. Дія комедії «Сон в літню ніч» із стародавніх Афін переноситься в Італію XIX століття. Персонажі Шекспіра – аристократи, актори, коханці – отримують не тільки нове життя, але і шанс досліджувати світ на дивовижному винахід – велосипеді. Вони ще не знають, як несподівано можуть вирішитися їх любовні зв’язки і до чого можуть привести довгі велосипедні прогулянки в чарівному лісі, де Оберон вже посварився з титанів …