Все найцікавіше зі всього світу на нашому сайті – conflict.net.ua

Найцікавіші статті на найрізноманітніші тематики ⬤ Поділись інформацією с друзями в соціальних мережах

Що дарували дітям 30 років тому

Що дарували дітям 30 років тому

Напередодні свят ми вирішили заглянути в не таке вже далеке минуле і згадати, яким подарункам раділи дітлахи 15, 20, 30 років тому. Ви з нами?

Текст: Наталія Габовская · 29 грудня 2016

Зараз діточок дуже важко здивувати. У таке вже час ми живемо. Хитромудрі гаджети, цифрові технології та їх доступність, іграшки – очі розбігаються. Відповідно і запити у нинішніх дітей все вище. Індустрія розваг над цим невсипно працює, створюючи все нові і нові кумирів для юного покоління. Ось батьки і ламають голову, що ж покласти під ялинку такого, щоб чадо віру в чудеса не втратило.

А пам’ятаєте, що дивувало нас самих? Чому ми раділи? Що шукали під ялинкою і стрибали до стелі, виявивши бажане ЦЕ?

Ще якихось 15 років тому діти були щасливі, якщо Дід Мороз приносив їм простенький телефон. Зараз-то на таке кнопкове диво без сліз не поглянеш. А тоді … Платні вхідні – навіть згадати страшно! Зате відразу – перший хлопець на селі.

Або геймбой, наприклад. Володіння такою іграшкою автоматично робило вас найкрутішим чуваком у дворі. За право прийти до вас в гості билися, шикувалися в черги. Можна було відчути себе Томом Сойєр, змінюючи п’ять хвилин з геймбоем на всякі ништяки начебто снікерсів та іншого щастя.

А конструктори «Лего»? Вони і зараз-то на хвилі, а тоді, на початку нульових, це був неймовірною крутизни подарунок! Ляльки, знову ж таки – Барбі або монстри з відповідною школи до цих пір дуже популярні.

Пам’ятайте, 20 років тому? Це були ще 90-е. Тоді одним з най-най подарунків був плеєр. Чи не ця мініатюрна коробочка з заповітним значком у вигляді надкушеною яблука, немає. А цілком так собі важкий «сендвіч» – CD-програвач, який можна було тягати з собою, повісивши на пояс, щоб всі дивилися і заздрили.

Тоді ж стався розквіт епохи тамагочі. У кожного другого був при собі електронний звірок, за яким треба було доглядати: годувати, укладати спати, вигулювати і прибирати. А якщо «вихованець» гинув, це було неймовірне горе. Ну, а ті, кому не пощастило і тамагочі не дісталося, сумно дивилися на захоплено тикають в кнопочки однолітків.

Їдемо далі? Згадаймо, що було 25 років тому. 1991-й, тоді трапилися всі ці політичні перипетії, які ніяк не сприяли підвищенню рівня життя. Що ми тоді шукали під ялинкою, пам’ятаєте? Дівчатка раділи одязі – тоді в уже колишній Союз почали просочуватися лосини, кислотних кольорів спідниці-гумки, імпортні шампуні з загадковими написами, що обіцяють чудової краси шевелюру. Хлопчаки були щасливі, отримавши кросівки; були готові ходити в них в січні, щоб усі бачили! Всього хотілося. Але все було однаково малодоступне.

Тоді ж з’явилися перші Барбі і безліч підробок під них: чи не такі довгоногі, не такі витончені особи, волосся, знову ж таки, зовсім не ті … Володіти справжньою, істинно закордонної лялькою – як же це було круто!

А плеєри? Ні, про компакт-дисках тоді ще ніхто не чув. Касетник. Спробуйте зараз своїй дитині пояснити, що таке касета! А тоді що плеєри, що магнітофони-касетник були просто межею мрій. Вони споживали прірву батарейок, які ми вміли реанімувати: потрібно було злегка підігріти батарейку, щоб продовжити їй життя. Правда, батьки частенько забороняли виносити це чудо з дому, ніж радість володіння трохи отруювали … Але ми все одно тягали плеєр в школу, ховаючи його від хуліганів в портфелі: ну неможливо само не похвалитися!

Що дарували дітям 30 років тому

Зараз вже важко в це повірити, але під ялинкою можна було знайти … цукор! Так, звичайний цукор. Така проста річ, але ж в дефіциті була. Це зараз ми гидливо відсуває цукорницю: не п’ю, мовляв, солодкі чай-каву. А тоді ми, не розбещені кондитерськими шедеврами, робили тістечка: шматочок хліба потрібно було намазати маслом і посипати цукром. Приголомшливо смачно! Такий подарунок доживав до літа, коли наставав час варити варення.

Справедливості заради відзначимо: цукру діти не тішилися. А ось відкопати в купі вати під ялинкою електронну іграшку «Ну, постривай!», Або «Полювання» – ух! Пам’ятайте, як годинами сиділи, змушуючи нещасного вовка ловити яйця в кошик? Або відстрілювали качок? У мене, наприклад, своєю такої іграшки не було, так зате зараз на смартфоні стоїть додаток, що імітує ту саму іграшку. Наздоганяю дитинство. Втім, час в черзі в поліклініці або в банку відмінно вбиває.

Крокуємо далі? Зізнаюся, що було 30 років тому, я вже погано пам’ятаю. Тому поклалася на розповіді своєї мами. Виявляється, я була рада, виявивши під ялинкою кубики з буквами. Мамі довелося везти їх в Примор’ї, де ми тоді жили, аж з Москви! У Владивостоку такого щастя в кошлаті 80-е було не купити. Пірамідки, хула-хуп – такі прості речі дуже радували. І їх було так важко відшукати! Але наші мами могли. Везли за тридев’ять земель заповітні подаруночки, щоб порадувати нас, тоді ще малюків.

А цукерки? Зараз-то в супермаркетах шалений достаток солодощів в яскравих обгортках. Вибирай – не хочу. А тоді? Щоб покласти малюкові під ялинку кульок шоколадних цукерок, потрібно було чуйно тримати ніс за вітром: не пропустити момент, коли в універмазі «викинуть» ці самі цукерки, відстояти чергу ( «уявляєш, прямо за мною закінчилися!»), Та ще й зуміти їх заховати так, щоб цікаві дитячі носи не дісталися до подарунка завчасно. Яким щастям було числа так 3 січня, коли все найсмачніше з новорічного кулька було вже з’їдено, виявити серед іграшок на ялинці не поміченого раніше якимсь дивним чином «Мишка на півночі»!

І навіть мандарини були ласощами, якому в чотири-п’ять років ми щиро раділи. Це зараз можна створювати собі новорічний настрій цілий рік, купуючи ці фрукти з помаранчевої шкіркою. А тоді вони були символом чаклунства і найулюбленішого свята.

О, і ще одне – моє особисте враження. Ще з тих самих кошлатих 80-х я пронесла любов до книг. Це той подарунок, якому я завжди раділа. Якщо, звичайно, це не видання якоїсь серії «Шарм» з назвою типу «Шалена принцеса». Пам’ятайте, були такі, з красномовними малюнками на обкладинках, де який-небудь неймовірний красень обіймає таку ж неймовірну красуню. Втім, справа смаку. В цьому році, наприклад, я купила пристойне видання «Будинок, в якому …» Міріам Петросян і шалено цьому рада. Напевно, все-таки щось дитяче в нас залишається назавжди.

А чому раділи ви? Поділіться дитячим щастям!

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

*

code