ЗМІСТ СТАТТІ
- – Юлія, ви зараз знімаєтеся в серіалі НТВ по епопеї Олексія Толстого «Ходіння по муках», де граєте головну героїню Катю Булавіна. Катя хоче жити чесно, але обставини підштовхують її до закоханості в безпринципного поета, до зради чоловіка, і тільки через страждання вона знаходить справжню любов. Ви…
- – Є щось, що вам дуже подобається в часі початку XX століття, в якому розгортається дія серіалу?
- – У серіалі у вас красиві завиті локони. Важко домагатися такої зачіски?
- – Серіал знімається в історичних місцях, зокрема, в Будинку-музеї Михайла Лермонтова в П’ятигорську. Вам це допомагає?
- – Ви така красива, і очі у вас величезні на півобличчя. А самі задоволені своєю зовнішністю?
- – У вас неймовірно довгі пальці! Чи не хотіли стати музикантом? Або балериною? Ви така пластична.
- – Ви перфекціоніст?
Актриса відповіла на питання Woman’s Day.
Текст: Вероніка Барабаш • 2 червня 2017
– Юлія, ви зараз знімаєтеся в серіалі НТВ по епопеї Олексія Толстого «Ходіння по муках», де граєте головну героїню Катю Булавіна. Катя хоче жити чесно, але обставини підштовхують її до закоханості в безпринципного поета, до зради чоловіка, і тільки через страждання вона знаходить справжню любов. Ви з вашою героїнею в чомусь схожі?
– Так, у нас дуже багато спільного. Мабуть, коли Костянтин Павлович (режисер Худяков. – Прим. «Антени») підбирає артиста на роль, ця схожість важлива. Напевно, в моєму випадку відбулося потрапляння в роль. Я багато витягаю з себе. Мені завжди зрозуміло, чому Катя так надходить. Я розумію її дурні вчинки, а запальні вчинки – тим більше. Мені теж це властиво.
– Є щось, що вам дуже подобається в часі початку XX століття, в якому розгортається дія серіалу?
– Мода того часу мені подобається більше, ніж сьогоднішня. Тоді в ній було якесь гідність і цнотливість, а зараз все стало надто відвертим і напоказ. Я одягаюся досить скромно, мене іноді навіть називають вчителькою.
– У серіалі у вас красиві завиті локони. Важко домагатися такої зачіски?
– Так, волосся ми крутимо щоранку по півтори години. Я за цей час встигаю написати все SMS на день вперед.
– Серіал знімається в історичних місцях, зокрема, в Будинку-музеї Михайла Лермонтова в П’ятигорську. Вам це допомагає?
– Як би здорово не були зроблені декорації, вони порожні. Коли я знімаюся в інтер’єрі, відчуваю енергетику місця. І в житті, наприклад в Третьяковській галереї або Пушкінському музеї, я не можу подивитися відразу багато картин. Фізично можу довго ходити, але перестаю сприймати емоційно. Організм втомлюється від потужної енергії. І на зйомках в інтер’єрах починаєш вірити у все, що відбувається. Для мене це важливо.
– Ви така красива, і очі у вас величезні на півобличчя. А самі задоволені своєю зовнішністю?
– Я жінка, а дуже мало є жінок, задоволених своєю зовнішністю. Я знаю колег-артисток неймовірної краси і таланту, які на знімальному майданчику поводяться так: «У мене вуха, ніс – катастрофа, тому мене близько знімати не можна, а ще краще я вам все спиною зіграю». Я ні секундочки НЕ лукавлю, коли говорю, що не боюся бути в кадрі некрасивою. Навпаки, радію, коли оператор вибудовує світло, кадр так, що я виходжу поганулею. Мені відразу здається, що я стаю хорошою драматичною актрисою. Це надає мені впевненості.
– У вас неймовірно довгі пальці! Чи не хотіли стати музикантом? Або балериною? Ви така пластична.
– Ні. У дитинстві мене мучили, батьки хотіли змусити грати на піаніно, але не склалося, про що я страшно шкодую. Не склалося через мого впертості: мене вмовляли, а я на зло не хотіла. Я з жахом дивлюся на балерин. Вони інопланетяни. Така дисципліна, самовідданість, самопожертва. Дуже хочу подивитися фільм «Великий» (про долю балерини режисера Валерія Тодоровського. – Прим. «Антени»), дуже його чекала. Коли я вчилася в театральному училищі імені Щукіна, хтось із педагогів сказав: «Ось якби у акторів було як у канатохідця в цирку: зіграв не так, як треба, і впав». Відсутність такої відповідальності трохи розхолоджує. А з іншого боку, відповідальну людину нерозуміння, правильною дорогою він йде, може звести з розуму.
– Ви перфекціоніст?
– Я рідко буваю задоволена, особливо собою і взагалі життям. Весь час перебуваю в якомусь внутрішньому пошуку. Мені це трошки заважає жити. Здається, це мучить і мене, і людей, які знаходяться поруч зі мною. Вони кажуть: «Юля, заспокойся вже, будь ласка». Сьогодні я читала висловлювання Андрія Тарковського. Він говорив про те, що коли людина сумнівається в сенсі життя, це сумніви проти Бога. Просто пояснюючи: Бог поставив людині завдання – переплисти озеро, і дав човен, а чоловік міркує: «Не знаю: плисти, чи не плисти. Навіщо плисти? » Хоча всім творчим людям властиві сумніви.
