ЗМІСТ СТАТТІ
24-чотирирічна донеччанка, бронзовий призер Олімпійських ігор 2012 року звикла йти до перемоги з дитинства. Її шлях на Ігри в Ріо вийшов непростим.
Текст: Юлія Васильєва · 9 серпня 2016
Півторарічна дискваліфікація за допінг, тріумфальне повернення на чемпіонаті світу в Казані в 2015-му. Навесні цього року була спроба усунути Єфімова за вживання мельдоній. Потім відмову в допуску на Олімпіаду через допінг-історію трирічної давності. І, нарешті, суд, встав на Юлину сторону і дозволив їй брати участь в Іграх. Причому рішення було винесено за дві доби до першого старту. Юлині сльози радості оцінив весь світ. Суперниці намагалися вивести її з себе, в басейні перед змаганнями її освистали глядачі. Але Юля не здалася – і в підсумку у неї олімпійське срібло!
Про характер, труднощі і дитинстві чемпіонки Woman’s Day розповіла мама Ефимовой.
У спорт – з пелюшок
– Я привезла Юлю з пологового будинку і відразу опустила в ванну – підтримувала доньку головку, а вона пливла, – згадує Тетяна Григорівна. – У рік з невеликим вона прекрасно плавала. Поїхали ми якось на водойму в Урюпінську, я заходжу в воду все глибше і глибше, а вона за мною. Так і попливла. Я якось працювала інструктором з плавання для шестикласників. На заняття один раз прийшла дочка-дошкільниця, не в купальнику, а в плавках. Хлопчаки стали сміятися: «Дівчинка в плавочкі? Що це таке?" Вона їх легко обігнала, а вони захекались. Я сказала: «Ось вам і дівчинка в плавочкі». У чотири з половиною роки я відвела Юлю на акробатику. Як потім говорили, це їй дуже багато дало. Ще дочка займалася плаванням, живописом і танцями. Дитина була весь час зайнятий. Дітям треба давати всім займатися! А потім звертати увагу – що дитині подобається. Мій старший син в 30 років став доктором наук, зараз живе в Австралії. Було складно ростити дітей. Адже ми біженці з Грозного: весь час переїжджали з квартири в квартиру. Якщо хочете, щоб у дітей щось добре виходило, треба віддавати їх професіоналам. Вдома ми можемо навчити їх тільки поважати інших.
Завзятості не позичати
– З дитинства Юля показувала свій характер. Одного разу образилася, коли я сказала: «Якби у мене перша дитина була як Юля, я б другого не родила». Тому що вона була дуже вперта. Бити дітей не можна, а її ще й марно. Вона могла просто насупився, якщо що було не до вподоби, піти в іншу кімнату, сховатися за шифоньєр і сидіти там. Потім вийде, випустивши пар, – як ні в чому не бувало! І я просто перестала її карати. Моя дівчинка з малих років знала, як посадити помідори, як зібрати вишню і смородину. Вона господиня. У дитинстві я одягала її в сукні, як принцесу, вона завжди була найкрасивіша і найрозумніша. Читала напам’ять великі вірші краще за всіх в класі. Пам’ятаю, допоможе мені в городі, потім біжить, собі килимок постелить – і крутить акробатику. Юля не білоручка, вона прекрасно готує що завгодно. Піца у неї шикарно виходить!
